Безвіз-вояж. Литва стає ближчою…

171

Країна Балтії, про яку піде мова, схожа з Україною у своєму прагненні до незалежності ще за часів комуністичного режиму. Суверенітет Литви, після багатьох десятирічь радянської окупації, було проголошено у березні 1990 р., тобто ще до розвалу Союзу. І в Україні потужний рух до національної самосвідомості набув своєї активної фази теж у 1990 р. тільки у жовтні, увійшовши в історію нашої держави, як Революція на граніті, як перший Майдан. І хоча нині здобутки Литви стосовно європейського вектора розвитку значно перевищують українські, однак нас ніхто не спинить на шляху до демократичних цінностей. Тож не випадковою є наша зацікавленість успіхами литовців, з якими українців поєднують дружні та конструктивні відносини. Як відомо читачам «Лиманської Сторони», нещодавно до нас приїздила делегація з Клайпедського району, очолювана паном Броніусом Маркаускасом. А незабаром відбувся візит представників Лиманської ОТГ до Литви. Своїми враженнями про цю поїздку поділилася учасниця поїздки, начальник Лиманського Центру надання адміністративних послуг Марина Ройко.

— Скажіть, будь ласка, пані Марино, кому належить ініціатива започаткувати обмін досвідом з литовськими колегами?

— Ініціатором виступила Лиманська об’єднана територіальна громада. Це було у минулому році, а згодом обмін досвідом перейшов у реальну площину. Зокрема, в рамках нещодавно підписаної угоди про співпрацю нас запросили на святкування Дня литовського міста Гаргждай, розташованого на заході країни і яке є центром Клайпедського району. Скажу, не перебільшуючи ― побувавши там, наша делегація, очолювана мером Лиману Петром Федоровичем Циміданом, отримала масу незабутніх вражень.

— Яких, наприклад?

— Передусім, мені дуже сподобались тамтешні люди. Хто б там що не говорив про стриманість та емоційну прохолодність балтійців ― зокрема, литовців, маю сказати, що це не так. Навпаки, спілкуючись з місцевими мешканцями, не можу не відмітити їх щирість, привітність, доброзичливе ставлення до нас, українців. Нам співчувають з огляду на події, що відбуваються на Сході нашої держави, нас усіляко підтримують, з нами щедро діляться цінним досвідом і від душі бажають, щоб Україна стала по-справжньому європейською країною.

Звісно ж, ваша програма перебування у Литві була вельми насиченою…

— Авжеж. В одному з їхніх старостівських округів не могла не привернути увагу програма шкільного навчання дітей. У них, я б зазначила, успішно запроваджуються сучасні інноваційні проекти, на які, зрозуміло, є в наявності кошти.

Скажімо, в литовській школі кожен клас має інтерактивну дошку зі спеціальним обладнанням, що дозволяє розвивати здібності школярів, піднімає навчальний процес на якісно новий рівень. Що ще вельми зацікавило ― за сприятливої погоди там практикується проведення занять на свіжому повітрі. Маються на увазі не лише природознавчі дисципліни, а й низка інших шкільних предметів. Дітям це подобається, вони почуваються більш невимушено, охоче засвоюють знання поза стінами класу.

— А що ще привернуло вашу увагу?

— Хоча наше перебування у Литві було нетривалим, але дуже помітно те, як литовці люблять свою країну. У них, дійсно, є чуття єдиної родини, як колись писав наш видатний поет Павло Григорович Тичина. Там не побачиш поляризації настроїв населення, суттєвої відмінності менталітету мешканців з різних регіонів. Отут нам, справді, є чому повчитись ― аби поняття єдиної країни слугувало не лише гаслом, а проростало з глибини серця. Це дуже важливо, оскільки держава починається з кожного з нас. До речі, вразило й те, наскільки литовці, не суто науковці, а пересічні громадяни, обізнані з історією своєї країни, з її визначними пам’ятками. На мою думку, майже кожен тамтешній перехожий залюбки розкаже гостям з-за кордону про той чи інший історичний об’єкт.

— Пані Марино, могли б ви щось розповісти про українців у Литві?

— Чесно кажучи, з нашими співвітчизниками я не зустрічалась, але відомо, що українці в Литві є, що вони успішно працюють на підприємствах, і на знак своєї національної приналежності вивішують український прапор. Ось так.

— Серед литовців панує державна мова?

— Безумовно. Сучасна молодь спілкується виключно литовською мовою, а за межами країни ― англійською. Російську, звичайно, знає старше покоління, яке ще застало радянський період та вивчало її у школі. А взагалі, відсоток російськомовного населення у Литві незначний.

— Литва, котра є членом Світової Організації Торгівлі ще з 2001 року, має не тільки потужну індустрію, але й широко розвинений аграрний сектор. Скажіть, будь ласка, чи познайомили вас з яким-небудь фермерським господарством?

— Аякже. Ми побачили одне з таких сімейних господарств. Голова цього підприємства, у якого дружина та троє дітей, спеціалізується переважно на вирощуванні сортової картоплі. З моментів, які заслуговують на повагу, є добре продумана меліоративна система та чітко скоординований підхід щодо ринку збуту агропродукції. Адже ні для кого не секрет, що в країнах ЄС існує значна конкуренція та досить жорсткі стандарти якості. Тим не менш, як нам пояснили, це підприємство є доволі успішним та пристосованим до реалій сьогодення.

Взагалі, литовці крокують у ногу з часом, але є ключові моменти, за якими їхня інфраструктура та бачення ситуації суттєво відрізняються від нашої дійсності. Скажімо, там відсутні багатоквартирні житлові будинки, що знаходяться у комунальній власності. Ніякої комуни — є лише приватна власність, і крапка. В такому разі не треба ні на кого перекладати відповідальність за належний стан під’їздів, вікон, покрівлі, прибудинкової території. Цим опікуються безпосередньо самі мешканці — або власними силами, або наймаючи спеціалістів відповідного профілю. Зазначу, що у Литві вельми серйозно ставляться до модернізації житла, його утеплення, повної заміни застарілих комунікацій і так далі. При цьому застосовуються інноваційні технології, які дають відчутний ефект, є економічними та екологічними водночас. Тобто, запроваджена справжня європейська модель у житловому секторі, і, як я вже говорила, не тільки у ньому.

Пані Марино, не можу оминути увагою таке запитання: як святкували литовці День міста, куди вас запросили?

— Там відбулось дуже яскраве дійство: виступи дитячих та дорослих аматорських колективів. День міста Гаргждай святкували на дуже мальовничій зеленій території біля цього населеного пункту. Влаштовувались різноманітні спортивні змагання, захоплюючі естафети. Містян привітала з цим святом місцева влада. Що запам’яталось, так це повна відсутність адмінресурсу. Хто хотів, той прийшов на День міста. Хто бажав, той продемонстрував свої здібності, порадував талантом місцевих жителів та гостей. Це було дуже невимушено, від щирого серця, а не по рознарядці…

До речі, про ідеальну чистоту литовських міст можна й не говорити, це й так зрозуміло. А от що привернуло увагу, так це існування спеціальних зон для паління. Там немає такого, як у нас: іде собі чолов’яга по вулиці, димить, наче паротяг, а некурці не знають куди подітись від отруйного тютюнового диму. Цікавий і досвід литовців стосовно проведення дозвілля для людей у віці 50+, для них є спеціальні кафе, де можна тихо посидіти у колі своїх ровесників, відчути себе комфортно в атмосфері, притаманній для цієї вікової групи.

Що й казати, справжня Європа, чи не так?

— Так, але я вірю, що мине певний час, і у нас теж все буде добре!

Дякую вам за вельми цікаве інтерв’ю.

 

Вiтольд Надеждiн