Хлопці, шикуйсь! ЧАС СЛУЖИТИ У ВІЙСЬКУ

238

Недарма ще з давніх давен кажуть: “Як Бог один на небі, так і Україна у нас одна”. І берегти її треба, як зіницю ока. А сила народу в його армії, бо, за влучним висловом, коли її величність Історія завітала до наших предків, то застала їх при зброї і при плузі. Тож мотивація у наших бійців доволі потужна і у тих, хто за покликом серця та почуттям патріотизму уклав контракт зі Збройними силами України, і у тих, хто набуває та удосконалює військову майстерність, поповнюючи армійські лави в рамках призову на строкову службу.

Як відомо, призовна кампанія відбувається двічі на рік — навесні і восени. І, зокрема, про хід осіннього призову-2019, який, зрештою, вже добігає кінця, ми ведемо розмову з кадровим військовим, підполковником Вадимом Ільєнком.

З осені 2018 року він очолює Слов’янський об’єднаний міський військовий комісаріат. До призначення на цю посаду Вадим Олександрович служив заступником Бахмутського воєнного комісара, є учасником Антитерористичної операції, має заслужені нагороди. Стрункий, привітний, у бездоганному однострої, з гарними манерами спілкування він одразу ж викликає до себе повагу.

Пане підполковнику, які особливості нинішньої призовної кампанії ви могли б окреслити, якщо порівнювати її з попередніми призовами до лав Збройних сил України? 

— По правді кажучи, не можу назвати якихось особливих відмінностей. Як у 2017 чи 2018 році, так і цьогоріч усе відбувається в штатному режимі. Тобто, усі чоловіки у віці від 20 до 27 років, що не мають проблем зі станом здоров’я, у кого відсутнє право на відстрочку чи на звільнення від військової служби мають бути призвані до армії згідно з чинним законодавством України. Термін перебування у Збройних Силах військовослужбовців-строковиків становить 18 місяців для осіб з середньою освітою та 12 місяців — з вищою. І ще хотів би акцентувати увагу на тому, що строковики до виконання завдань в рамках Операції об’єднаних сил не залучатимуться.

А відсоток тих, хто вже пішов служити або ще буде призваний, відрізняється від аналогічних показників раніше проведених призивів?

— Вибачте, але інформація, про яку ви запитуєте, є службовою, вона не оприлюднюється. Єдине, що можу сказати — відсоткова складова істотно не змінилась, залишаючись приблизно на тому ж рівні. Тих людей, які підлягають призову, ми, безумовно, призиваємо. Звісно ж, трапляються випадки, коли хтось намагається ухилитись від служби у Збройних Силах — але у такому разі надається відповідна інформація про цих осіб до Національної поліції. На когось складаються адміністративні протоколи, але буває й притягнення до кримінальної відповідальності. Зокрема, нещодавно на двох військовозобов’язаних через неявку на призов зібрані та надані усі необхідні матеріали для порушення поліцією кримінального провадження.

До речі, Вадиме Олександровичу, які міста та райони належать до території обслуговування Словянського обєднаного міського військового комісаріату?

— Це Слов’янськ та Слов’янський район, а також Святогірськ, Лиман та Лиманський район. Інакше кажучи, територія досить велика, а відтак, з урахуванням цього чинника, ми отримуємо й відповідну рознарядку перед початком кожної з призовних кампаній. Між іншим, у Донецькій області наш військкомат є одним з перших стосовно якісного виконання доведених планів призову.

А чи є Словянський обєднаний міський військовий комісаріат найбільшим на Донеччині за територією обслуговування?

— Ні. За цим оцінювальним критерієм ми знаходимось на четвертому місці. Першу сходинку посідає Маріупольський військкомат, наступну — Покровський, далі Краматорський, а потім наш.

У відсотковому відношенні поповнює солдатські лави більше міського чи сільського населення?

— Знаєте, враховуючи наші територіальні особливості, безумовно, переважають призовники з сіл та селищ. І, до речі, я б не сказав, що освітній — власне, як і загальний рівень розвитку нинішніх сільських хлопців нижче, ніж у містян. Кілька десятиліть тому певне відставання контингенту з сіл у порівнянні з міським могло констатуватись. Але зараз, у XXI столітті, коли цивілізація крокує прискореними темпами, досягаючи більш високого ступеня прогресу, коли новітні інформаційні технології завойовують все нові й нові висоти, то нема різниці між містом і селом. Тут сучасні мультимедійні пристрої та всюдисущий інтернет нівелюють усі кордони.

Пане підполковнику, є ще одне вельми актуальне запитання. Яким чином персонал Словянського військкомату підтримує стосунки з ветеранами АТО та у цілому, з учасниками бойових дій на Сході України? Напевне ж, ці відносини виходять за рамки стандартного військового обліку?

— Саме так. Ті бійці, які мужньо боронили українську землю та згодом повернулись до рідних домівок, не випадають з нашого поля зору. Ви абсолютно вірно підмітили, що ми не лише беремо їх на військовий облік, але й підтримуємо настільки, наскільки є можливість. От, приміром, під час святкування Дня Збройних сил України поздоровляли усіх наших ветеранів та бажали їм, перш за все, миру, щастя, сімейного затишку, добра та благополуччя. І дай їм Бог усім здоров’я! Вони заслуговують на неабияку повагу за свій героїзм, і, повірте, військові, як ніхто інший, знають ціну миру. На жаль, дорогою ціною доводиться платити за те, щоб за межами зони проведення Операції об’єднаних сил, в інших регіонах нашої держави люди жили мирним та спокійним життям. Знаєте, як кажуть на війні: “Ми воюємо з тими, хто навпроти нас, і захищаємо тих, хто у нас за спиною”. От про що ніколи не можна забувати — як не можна забувати й наших героїв, які віддали свої життя у боях з ворогом. І тут я б особливо підкреслив ось що: за родинами, які понесли непоправні втрати, закріплені офіцери Слов’янського об’єднаного міського військового комісаріату. На свята відбуваються зустрічі з сім’ями загиблих, проводяться відповідні бесіди — тобто, кожній з таких сімей приділяється максимум уваги.

Безпосередньо у День Збройних сил України за участю особового складу нашого військкомату проходили урочистості як у Слов’янську, так і в Лимані. Зокрема, у Слов’янську цього дня відбулось встановлення пам’ятного знаку на честь загиблих українських воїнів. Згодом там буде зведено пам’ятник, аби своїх героїв шанувало нинішнє й прийдешні покоління.

Вадиме Олександровичу, чи значний нині відсоток непридатності молодих людей до строкової служби у Збройних силах України?

— Якщо мається на увазі стан здоров’я молоді, то, на жаль, тут є проблеми. Враховуючи досить жорсткі критерії відбору призовників, ми маємо відправляти до війська здорових людей — фізично й психічно, але, як я вже сказав, є певні складнощі. Орієнтовний показник тих, хто страждає на ті чи інші хвороби, коливається у межах 30 відсотків. Звичайно ж, з кожним призовником питання його придатності до служби у Збройних силах України вирішується індивідуально. В одному випадку людина визнається повністю непридатною, у іншому надається відстрочка на певний термін.

До яких сфер медицини найчастіше відносяться захворювання призовників на строкову службу? Передусім, до терапії, хірургії, неврології, саме лікарі цих професій нерідко діагностують патологічні відхилення від норми. У такому разі надається відстрочка для проведення лікування, повторного медичного обстеження та заключного висновку військово-лікарської комісії щодо повної, обмеженої придатності чи непридатності до служби в армії. Критерії, ще раз підкреслюю, жорсткі, вимоги до стану здоров’я призовників високі. Але разом з тим спроби симулювати хворобу абсолютно даремні — досвідчені лікарі виведуть такого симулянта, як то кажуть, на чисту воду. Що ж стосується інших аспектів надання відстрочок або звільнення від військової служби, тут спектр широкий. Це, скажімо, і різні сімейні обставини, і продовження навчання, і так далі.

А тепер, будь ласка, розкажіть трохи про себе.

— Сам я з міста Суми, розташованого на мальовничих берегах річки Псьол та привабливого для туристів своїми історичними пам’ятками — як-от, наприклад, Троїцький православний собор, колишня земська управа в стилі бароко та інші унікальні об’єкти. У 2002 році я закінчив Сумський військовий інститут артилерії, у Збройних силах України вже 22 роки. Свого часу за розподіленням прибув до колишнього Артемівська, нині Бахмут. В системі військкоматів з 2005 року, починав заступником Старобешівського воєнного комісара, далі проходив службу у Донецькому міському військкоматі. У 2010 році знов повернувся до Бахмута, де служив заступником воєнного комісара, а з жовтня 2018 року призначений на посаду Слов’янського воєнного комісара.

Вадиме Олександровичу, а які саме нагороди є у вас?

— Маю відзнаки Президента України, командувача Сухопутних військ за участь в АТО, подяки від очільників місцевих органів влади, а також інші нагороди.

Ще одне запитання стосується подальшої уваги військкомату до особового складу тобто до тих, хто вже відслужив у Збройних силах України.

— Цих людей ми, безумовно, не випускаємо з поля зору, зараховуємо їх до оперативного резерву, вони знаходяться у нас на обліку — і якщо, не дай Боже, почнеться мобілізація, вони будуть призиватись до військових частин.

Знаєте, мені б хотілося нагадати цитату трагічно загиблого депутата Верховної Ради, військового журналіста, координатора групи “Інформаційний спротив” Дмитра Тимчука: «Є правило: армія повинна бути готова не до найбільш вірогідних сценаріїв загрози, а до найбільш масштабних. Якщо ми припускаємо, що може бути широкомасштабний наступ, ми повинні до нього готувати свої Збройні сили». Хоча й зараз, у особливий період, є такі ситуації — і вони аж ніяк не поодинокі, коли військовозобов’язані-резервісти знов бажають повернутись до армії. Звісно ж, це бажання задовольняється шляхом укладання контракту після проходження повторної медичної комісії.

Пане підполковнику, а взагалі зараз спостерігається тенденція до зростання чисельності контрактників?

— Так, є така тенденція, до нас постійно звертаються патріотично налаштовані, вмотивовані люди, що вже мають вагомий військовий досвід. Можна констатувати, що раніше відсоток бажаючих поповнити лави Збройних Сил України за контрактом був дещо більшим, але ні про яке істотне зниження чисельності контрактників наразі не йдеться. Це я підкреслюю з усією відповідальністю.

Як відомо, є новація стосовно створення на базі військкоматів Центрів комплектування та соціальної підтримки.

— Дякую вам за актуальне запитання. Річ у тім, що ми до цих перетворень, що нині на часі, наближаємось. Планувалось перейти на такі Центри з 30 грудня року, що минає, але відповідних розпоряджень від керівництва поки не отримували. Можливо, цей перехід відбудеться у першому кварталі наступного року, а наразі ми чекаємо необхідної команди. На сьогоднішній день Центри комплектування та соціальної підтримки на базі колишніх військкоматів створені у двох областях України — Чернігівській та Дніпропетровській. Тобто, військові комісаріати перейменовані в рамках декомунізації, але за такими Центрами зберігаються ті ж самі функції — організація призову на строкову службу, за контрактом, ведення військового обліку, робота з ветеранами, пенсіонерами та інші завдання, які ми маємо виконувати.

Пане підполковнику, а от досвід якої з армій країн Заходу вам ближче в плані створення потужного оборонного потенціалу, аби ціна для агресора була максимально високою?

— Тут можна відповісти ширше: йдеться не про військовий досвід армії однієї, окремо узятої країни — а у цілому про стандарти НАТО. Ось ці стандарти рік за роком, крок за кроком ми мусимо впроваджувати у наших Збройних силах.

Що ж, щиро дякую вам за змістовне інтервю.

Аркадiй Заславський

Не пропускайте ни одной новости, подписавшись на наш канал в Telegram.