Криволуцькі читання. Післясмак краєзнавчих досліджень

132

У день пророка Наума за церковним календарем на Лиманщині дуже символічно проходила краєзнавча конференція «Криволуцькі читання: Булавінське повстання (1707-1708 рр.). 310 річниця битви в урочищі Крива Лука».

Памятник атаману Булавину в Бахмуте

Це була перша спроба активних мешканців села привернути увагу дослідників та науковців до подій, які відбувалися понад три сотні тому на берегах Сіверського Дінця, а також спробувати з допомогою людей від науки встановити, чи має нинішнє село Крива Лука безпосереднє відношення до урочища з аналогічною назвою. Звичайно, всі розуміють, що такі завдання – то не справа одного дня, чи одного зібрання хай навіть і дуже розумних людей. Саме тому в планах організаторів регулярне проведення «Криволуцьких читань», добрий старт яких і відбувся в сільському клубі 14 грудня цього року.

Мені випала змога бути учасницею конференції дистанційно, тому одразу хочу відзначити дуже високий рівень краєзнавчих розвідок, з якими виступили доповідачі, і неймовірне зацікавлення мешканців Кривої Луки до історії свого села. Немає сенсу переказувати зміст виступів та перебіг жвавої дискусії, ними викликаної, бо незабаром буде видано збірник за матеріалами «Криволуцьких читань». Проте хотіла винести на розгляд інших зацікавлених осіб, котрі, можливо, вирішать приєднатися до історичних досліджень своїх земляків, ось яке питання.

При згадуванні трагічних подій липневої ночі 1708 року обов’язково виринає назва місця битви об’єднаних загонів під керівництвом отамана Семена Драного проти промосковських сил – урочище Крива Лука. І саме оце слово «урочище» вносить чимало непорозумінь у спробі визначення території бою як на картах, так і на місцевості.

Частково це пов’язано з тим, що з плином часу змінюються і слова, і їх вимова, і навіть значення. Забуті або змінені (чи навмисно підмінені) змісти окремих слів, невідомі й невикористовувані людьми теперішніми, часто стають на заваді вірного розуміння тих значень, які вкладали в них наші пращури. Очевидно, що три сотні років, що віддаляють нас від згадуваних подій, є тим достатнім часовим проміжком для повного забуття.

Тим часом, повернення до справжнього змісту слова може стати поштовхом для нових пошуків, зміни їх напрямку і, як підсумок, встановлення історичної істини. Саме тому хочу поділитися з краєзнавцями Лиманщини зібраною в ході підготовки до Конференції інформацією з цього приводу.

Академічний тлумачний словник української мови подає таке пояснення слова «урочище/врочище»: «1. Те, що становить природну межу (яр, гора і т. ін.). 2. Ділянка, яка виділяється серед навколишньої місцевості природними ознаками (ліс серед поля, луг, болото серед лісу і т. ін.)».

Саме в такому значенні це слово використовує сучасна наука. Та чи справді аналогічне значення воно мало сотні років тому?

Словники Бориса Грінченка та Володимира Даля в даному випадку допомогти не змогли нічим.

Звернення до «всезнаючої» Вікіпедії, додало таке уточнення: «Урочище – в широкому розумінні народна назва будь-якого об’єкта або орієнтиру, про який домовилися («уреклися») люди. Урочищем може стати будь-яка частина місцевості, відмінна від інших ділянок навколо місцевості» — здавалося б, нічого нового, якби не текст далі: «Урочищами іноді називають і окремо розташовані невеликі населені пункти, оскільки вони виділяються на навколишній місцевості». Оце так! Саме те, що нам і потрібно, але з одним зауваженням: Вікіпедія не є тим джерелом, яке визнається академічною спільнотою, і яке могло б бути жирною крапкою на означення завершення пошуку. Проте ця інформація дозволяє продовжувати спроби розпочатого дослідження.

Віднайдена публікація «Урочище – что это такое? Определение, примеры» як підтвердила можливість збігу понять «урочище» та «населений пункт», так і чітко вказала на його наукову неправильність: «В общепринятом понимании в данное слово вкладывается определенный смысл, который гласит, что это может быть любая часть местности, отличающаяся от расположенной кругом территории. В просторечье этим термином называют заброшенные старые деревни, что неверно с точки зрения ландшафтоведения». Звернемо увагу на ще одне твердження з даного джерела, яке свідчить про часову мінливість природніх об’єктів, зокрема, урочищ: «Физические и географические понятия природных урочищ предполагают, что под влиянием времени местность может изменяться – реки меняют направление, овраги размываются талыми водами, склоны осыпаются. (…) Таким образом, урочище – явление изменяемое».

Наполегливі пошуки підтвердження/спростування даної інформації надали цілий ряд позитивних результатів:

«Если на карте написано «урочище Н-ское», то в 90 % случаев это значит, что на этом месте раньше была деревня или хутор с одноименным названием»;

«… но если урочище с названием, тогда действительно на 90 % там было когда-то хоть одно здание»;

«Со слов 70-летнего профессионального археолога: урочище – это место, где когда-то жили люди, но по разным причинам покинули его. Брошенная деревня, поселок, хутор, даже дом лесника превращались в урочище. Правда не все. Многие поселения просто исчезали, стирались в памяти».

Проте, як би нам цього не хотілося, жодне з них не є офіційним науковим висновком, а тому не дозволяє нам зупинитися.

Спроба продовжити пошуки привела до ще одного словника – Словарь народных географических терминов Э. М. Мурзаева. Він, підтвердивши вже відоме наукове значення, та навівши уточнення «В говорах Поочья и ныне «урочище» — «овраг», а в украинском языке – «луг, долина»», відкрив для нас додаткову грань слова «урочище»: «Ср. др.-рус. «урочище» — указание судьбы; «рок» — судьба; «урочный» — определенный, условленный, назначенный; «урочник» — межевик, землемер. Связано с «урок» — условие, правило. Исходным значением термина следует считать «обусловленная, определенная межа». (…) Термин принят многими авторами в качестве низшей таксонометрической единицы при классификации ландшафтов в географической литературе».

Згадка Словником Е. Мурзаєва про використання слова «урочище» в українській мові виключно в значенні «луг, долина», викликало потребу продовжити пошуки. І хоч вони були доволі тривалими, але, як на мене, дали досить добрий результат.

У науковій публікації О. Харлана «Природно-кліматичні фактори і територіально-історичні передумови виникнення архітектурно-планувальних традицій на території колишніх Вольностей Запорозьких» із посиланням на іншу наукову працю – Історія української архітектури / за ред. В. І. Тимофієнка – знаходимо буквально таке: «Дві великі групи поселень, які склалися на території колишніх Вольностей до початку XIX ст., за соціально-економічними властивостями, призначенню і розташуванню на території колишнього Запорожжя містять такі типи поселення: укріплені (державного та приватного підпорядкувань)… (тут мова йде про сталі – замки, міські та монастирські укріплення, оборонні двори, та польові – тимчасову оборону певної території: табори) і неукріплені (у їх переліку вказано: зимівник, село, слобода, містечко). Одним з самих ранніх і своєрідних видів поселень, характерних для цього регіону, був зимівник – малодворове поселення, адміністративно-територіально підпорядковане селу або містечку Запорозьких Вольностей. (…) Більшість зимівників знаходилися в усті балок (байраків), які виходили до води, або мали свої природні джерела, а також поблизу гирл невеликих приток. Запорожці називали свої помешкання шалаші, бурдюги, зимівники, хутора. (…). З літературних джерел відомі й інші назви малодворових поселень: хутір, присілок, виселок, пасіка, урочище.» (тут і далі виділення в тексті – О. Д.).

Таким чином, інформацію Вікіпедії про «Населені пункти історичні»: «На радянських і українських топографічних картах термін «урочище» використовується для позначення території колишніх населених пунктів, на яких збереглася забудова. У минулому багато істориків і географів (зокрема, Петро Андрійович Гільтебрандт) зараховували до «урочищ» будь-які населені пункти», — можна вважати абсолютно вірною. Якщо додати до цього, що згаданий у тексті російський літератор, історик, археолог, палеограф і фольклорист П. Гільтебрандт жив у 1840 – 1905 роках, а його праця була опублікована в 1878-му, то, виходить, що значення слова «урочище» на означення «населений пункт» зникло з широкого вжитку не так давно.

Очевидно, історичні свідчення про бій під керівництвом Семена Драного поблизу урочища Крива Лука, не лише дозволяють вести пошуки місця битви поблизу теперішнього села з однойменною назвою, а й дають підказку на існування села набагато раніше від відомої зараз офіційної дати його заснування в другій половині XVIII ст. Місцевим краєзнавцям і дослідникам залишається лише відшукати ці відомості серед, можливо, переліку зимівників чи інших козацьких поселень.

                                      Оксана Дрогомирецька, член НСКУ, НСЖУ