На концертній хвилі. ЦЕЙ СПІВУЧИЙ «СВІТАНОК»

87

Відданість українській народній пісні дорогого варта. Адже у пісенній творчості нашого народу його душа, його сила, його генетичний код. І недарма люди кажуть: «На душі легше стане, коли пісня до серця загляне». Особливо, якщо заспівають учасники ансамблю народної пісні «Світанок» Лиманського Будинку науки і техніки.

Цей колектив вміє створити зворушливу сценічну атмосферу, майстерно передати усі барви, усі відтінки будь-якої з виконуваних пісень — і тому «Світанок» є улюбленцем як серед лиманців, так і мешканців інших міст Донеччини.

Створений ще у 1990 році ансамбль за три десятиліття значно відшліфував виконавське мистецтво, артистичність, і нині без «Світанку» не обходяться масові святкові заходи, як-от День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні або День міста. А нещодавно у Будинку науки і техніки відбувся ювілейний концерт з нагоди 30-річчя «Світанку». За кілька годин до початку знакового дійства я поспілкувався з художнім керівником ансамблю Раїсою Сидоровою.

— Шановна пані Раїсо, відомо, що біля витоків створення «Світанку» був Костянтин Конак — музично обдарована людина, невтомний ентузіаст та популяризатор української пісенної творчості. Що б ви могли розповісти про Костянтина Леонтійовича — першого керівника ансамблю?

— Він, справді, був неабияк обдарованою людиною, відданою як пісенному, так і театральному мистецтву. Дуже шанував українську народну пісню, що й не дивно, адже Костянтин Леонтійович був родом з міста Лохвиця на Полтавщині. У 40-і роки минулого століття він працював у Полтавському театрі імені Саксаганського, потім у Івано-Франківському драматичному театрі імені Франка.

А пізніше його доля так склалась, що він приїхав до міста Лиман. Тут Костянтин Леонтійович знайшов своє покликання на підмостках тодішнього БК залізничників, успішно керував музично-драматичним колективом, і, уявіть собі, разом з учасниками художньої самодіяльності поставив близько 40 спектаклів — таких, приміром, як «Макар Діброва», «Вільний вітер», «В степах України» та багато інших.

До того ж, в Лимані обдарований маестро прославився створенням хору машиністів, який налічував до ста учасників та отримав звання народного — і, звісно ж, симпатії численних лиманських слухачів. А вже у 1990 році зійшов «Світанок» — ансамбль народної пісні, яким Костянтин Леонтійович керував шість років. Він залишався вірним сцені до останнього подиху, і це не просто високі слова. Після однієї з репетицій піднесені емоції настільки заполонили 73-річного художнього керівника, що вдома у нього стався інсульт. Більше того, навіть знаходячись у стані несвідомості, маестро виконував диригентські рухи… Це була яскрава людина, і не випадково створений ним «Світанок» має таку сонячну назву.

— Дуже зворушлива біографія, що й казати. А от уточніть будь ласка, сама назва «Світанок» зобов’язує включати до репертуару українські народні пісні, чи не так?

— Авжеж. З самого початку створення колективу ми активно долучались до проведення українських вечорниць, брали участь у різноманітних конкурсах української пісні. Звісно ж, Костянтин Леонтійович, котрий, як я вже сказала, бувши родом з Полтавщини, усебічно нас надихав, прищеплював любов до української народної пісні. Він, між іншим, створював чудові аранжировки, додавав до виконання номерів театралізовані елементи, і це сприймалось як нами, так і глядачами зі щирим захопленням. Започатковані ним традиції примножуються й зараз, ми робимо усе, щоб «Світанок» не втрачав своєї яскравості та привабливості для широкої глядацької аудиторії.

— До речі, Раїсо Михайлівно, а ви з якого року очолюєте «Світанок»?

— З 1996-го, після того як Костянтин Леонтійович пішов з життя і по теперішній час, тобто вже майже 25 років.

Коли не помиляюсь, ім’я «Раїса» у перекладі з грецької означає «легка». Ви й справді така — легка на підйом?

— Я б не сказала, що настільки легка на підйом, але намагаюсь докласти максимум зусиль, щоб людям було цікаво приходити на концерти. Але разом з тим зазначу, що наші здобутки, як і успіх, є спільними. Адже ансамбль — це як одна сім’я.

«Світанок», як відомо, отримав звання народного колективу у 1994 році й дотепер прагне високо тримати планку. Скажіть будь ласка, у чому полягала підготовка до цьогорічного ювілейного концерту?

— Вона, насамперед, вирізнялась різноплановістю та високою мотивацією кожного з учасників колективу. Ми почали готуватись до знакового ювілею ще восени, а у широкому розумінні — не один рік. Ретельно відбирали наш репертуар за останній період, що складається як з пісень минулих років, так і містить більш сучасні композиції. Звичайно, ж ми виконуємо лише ті пісні, які подобаються як слухачам, так і нам. З осени й донині репетирували по дві-три години двічі на тиждень, аби підготуватись до ювілею належним чином. До речі, наш ювілейний концерт триватиме близько двох годин.

Пані Раїсо, назвіть хоча б декілька пісень з ювілейного репертуару.

— Це, наприклад, більш осучаснена та улюблена усіма пісня «Підманула, підвела». А ще такі композиції як «Ой там за Дунаєм», «Хмелю мій, хмелю», «Моя рідня», «Люблю баяніста», «Темна нічка» та багато інших.

А на яких заходах ви виступали останнім часом? 

— Вже п’ятий рік поспіль їздимо до Краматорська на регіональний фестиваль «Вересневі роси», долучаємось до святкування Масляної, Івана Купала, загальноміських заходів у Лимані — Дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, Дня міста. Звісно ж нас запрошують на свята Дня залізничника України, Дня профспілки залізничників і транспортних будівельників України. Тож на низьку затребуваність не скаржимось, глядачі чекають зустрічі з нами, а відтак ми повинні, як то кажуть, високо тримати марку.

Ви безпосередньо підтримуєте контакти з міським відділом культури?

— Я особисто ні, це прерогатива керівництва Будинку науки і техніки. Але не помилюсь, якщо скажу: наш ансамбль користується популярністю у місцевої влади на чолі з Петром Федоровичем Циміданом. Тож ми, ще раз підкреслю, маємо виступати на високому рівні. До цього, між іншим, зобов’язує і звання народного колективу. Користуючись нагодою, хотіла б звернути увагу ще на такий момент. П’ятнадцять років тому при нашому колективі було створено дитячий музичний театр «Джерельце», який складався як з дітей залізничників, так і з маленьких представників родин громади міста Лиман. Звісно ж, змінились часи, не раз оновлювався склад «Джерельця», але головне у тому, що цей театр існує й дотепер. Як бачите, нам є кому передавати естафету.

Кого б ви могли назвати з дорослого складу? Мається на увазі ансамбль «Світанок».

— Це, передусім, Віталій Петрович Колєснік, Олена Михайлівна Троценко, Ірина Олександрівна Сєрікова, Олена Павлівна Чуніхіна, Василь Олексійович Погребняк, Ірина Михайлівна Рогова, Сергій іванович Чуніхін, Юрій Михайлович Черняков та інші талановиті учасники колективу. А усі ми разом і є «Світанок».

Щиро дякую вам за інтерв’ю.

 Вітольд Надєждін

Не пропускайте ни одной новости, подписавшись на наш канал в Telegram.