Реформування армії. НАРОЩУЮЧИ ВІЙСЬКОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ

51

Ще за давніх часів великий мудрець Аристотель казав: ми працюємо, щоб мати вільний час і воюємо, щоб жити мирно. Ось вона, неспростовна істина, котра не втратила своєї актуальності і в наші буремні дні. Дійсно, якщо ми прагнемо до того, аби прокидатись під мирним небом, то маємо невпинно зміцнювати нашу армію. Як відомо, 2014 рік став для українського війська найскладнішим, але саме тоді був запущений механізм докорінних змін у Збройних Силах України. Це стосувалось не лише суттєвого збільшення чисельності особового складу, а й перегляду стратегії і тактики в умовах бойових дій на Донбасі захисту незалежності України зі зброєю в руках.

Отже, весною 2014-го, українські бійці вперше з історичного моменту проголошення суверенітету нашої держави й донині мужньо протистоять відкритій збройній агресії. Збереглись спогади військових про те, як під час перших боїв за Слов‘янськ важко було повірити, що усе відбувається насправді, а не в примарному сні, що по них стріляють не гумовими чи пластиковими, а справжніми кулями. Утім, ілюзорність швидко розвіялась, а натомість постала грізна реальність бойових дій.

Ні для кого не є таємницею, що армія тоді була недостатньо підготовлена до такого розвитку подій. Давалась взнаки нестача вкрай необхідного озброєння, військової техніки, засобів захисту та екіпірування. Причини цьому загальновідомі — в останні роки, до початку збройного протистояння на Донбасі, різко зменшилось фінансування на потреби оборони країни. Так, у 2013 році видатки на армію склали менше одного відсотка ВВП, що, звісно ж, позначилось на її боєздатності. А якщо враховувати скорочення особового складу, розформування територіального управління «Північ», Центру морських операцій та інші деструктивні дії попередньої влади, то стає зрозуміло, якими складнощами супроводжувались зміни в Збройних Силах України у 2014 році. На той час, про що теж добре відомо, велику підтримку ЗСУ надавали добровольчі батальйони та волонтерський рух, що досяг небувалих обертів.

Першим кроком до захисту суверенності нашої держави стало приведення 1 березня 2014 року Збройних Сил України у повну бойову готовність та оголошення 17 березня часткової мобілізації. Так починався особливий період, котрий триває й дотепер. В рамках проведення АТО поетапно збільшувалась чисельність особового складу. Ближче до завершення 2014 року Збройні Сили налічували 204 тисячі військовослужбовців. І тут буде доцільно навести таку невтішну статистику. За період з 1995 по 2013 рік в армії відбулись безпрецедентні скорочення, й це не могло не вплинути на її боєздатність. Наприклад, через чотири роки після проголошення незалежної української держави її Збройні Сили мали контингент чисельністю 400 тис. осіб. А на кінець 1999 року особовий склад скоротився до 310 тис. військовослужбовців. Далі, за підсумками 2005 року армія налічувала 180 тис. бійців — але найбільш несприятливим виявився 2013 рік, коли чисельність ЗСУ становила менше 121 тис. військовослужбовців. Подальший хід подій підтвердив жорстокі прорахунки подібної реорганізації — коли розформовувались цілі військові частини, мали місце значні проблеми стосовно матеріально-технічного забезпечення та оновлення парку озброєнь ЗСУ.

Як вже зазначалось, бойові дії на Донбасі стали серйозним випробуванням для Збройних Сил України. Наші бійці ціною мужності та героїзму, здатності до самопожертви, високої вмотивованості зупинили ворога, не даючи йому можливості просуватись далі — вглиб країни. У вкрай важкому 2014 році невідкладне мобілізаційне розгортання військ обумовило створення чотирьох бригад, а також 29 батальйонів територіальної оборони. Наступним кроком стало прийняття важливих рішень на загальнодержавному рівні. А саме: в умовах збройної агресії Україна відмовилась від колишнього позаблокового статусу. Окрім того, було припинено дію раніше затвердженої Державної комплексної програми реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року. Головна причина — абсолютна невідповідність вищевказаного документу сучасним реаліям, коли країна опинилась у стані військового протистояння, нав‘язаної зовні «гібридної» війни. Тож, як вже неодноразово підкреслювалось, 2014 рік був надскладним іспитом на мужність і витримку. Але разом з тим він був роком відродження української армії, підняття обороноздатності держави на якісно новий рівень.

Надалі Збройні Сили України крок за кроком нарощуватимуть свою міць та боєздатність, чому сприятиме чітко скоординована реформаторська стратегія з урахуванням нагальних потреб часу. Достатньо сказати, що на відновлення боєздатності ЗСУ, було витрачено більше мільярда гривень, видатки на оборону зросли до 2,5% ВВП. Істотно збільшилась кількість військових підрозділів, суттєво покращилось їх оснащення новими та модернізованими зразками озброєнь. Налагоджено важливу співпрацю з НАТО, проведення спільних навчань з нашими партнерами — представниками цілого ряду іноземних держав. Переформатування торкнулось і таких значущих аспектів, як затвердження принципово нової Стратегії національної безпеки України, як і нової редакції Воєнної доктрини України, створено Державну цільову оборонну програму розвитку озброєння та військової техніки на період до 2020 року. Перелічені вище заходи дали усі підстави Польському центру східних досліджень в одній з оприлюднених статей визначити сучасну українську армію, як «найкращу за всю новітню історію незалежності України». Так і має бути, адже гасло «Сильна армія — сильна країна» є і залишиться актуальним завжди.

Іван Семенов