Служба порятунку. На варті безпеки

270

…Щодня, знайомлячись з випусками новин з радіо-, телеефіру чи інтернет-видань, багато хто з нас звертає увагу на помітну перевагу контенту зі знаком мінус. Чи то пожежа, чи обвал будинку, чи дорожньо-транспортна пригода, чи техногенна аварія у нинішньому бурхливому житті, на жаль, може трапитись що завгодно. І все ж таки за відповідних умов негативні події матимуть тенденцію до зниження.

Йдеться про чітко вибудувану стратегію на випередження небезпечних сценаріїв, своєчасне реагування на тривожні сигнали та ефективне подолання кризових наслідків. Власне, ці три складові і є основою слогану Державної служби з надзвичайних ситуацій «Запобігти, врятувати, допомогти». До речі, не так давно ДСНС України відзначила своє професійне свято тож є, як говорять журналісти, інформаційний привід поспілкуватись про діяльність одного з ключових місцевих підрозділів швидкого реагування.

Знайомтесь, мій співрозмовник начальник Державного пожежно-рятувального загону №21 Головного управління ДСНС України у Донецькій області, полковник служби цивільного захисту Віталій Ворона, котрий очолює цей підрозділ з 2016 року.

Пане Віталію, на початку нашої бесіди пропоную торкнутись передісторії теперішньої Державної служби з надзвичайних ситуацій.

У широкому розумінні питання, яке ви поставили, адресує нас до вже далекого 1991 року, коли після проголошення незалежності України були утворені три окремі відомства: Штаб Цивільної оборони, Міністерство у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС та Головне управління пожежної охорони МВС України. Заснування цих структур було цілком закономірним кроком, адже вони переймались цивільним захистом населення, подоланням наслідків Чорнобильської трагедії та приборканням вогняної стихії. Надалі, вже у другій половині 90-х, безпекові повноваження перебрало на себе Міністерство з питань надзвичайних ситуацій — і, зрештою, у 2012 році була заснована ДСНС.

А як ці зміни позначились на підрозділі, що скорочено називається ДПРЗ-21?

— На момент реформування до складу Державного пожежно-рятувального загону увійшли дві частини: одна воєнізована і друга — професійна пожежна команда з місцем дислокації у Щуровому. Це було обумовлено значною кількістю баз відпочинку на території, прилеглій до населених пунктів Щурове та Брусине — у тому числі й тих оздоровчих закладів, що належать «Укрзалізниці» (як, наприклад, санаторій-профілакторій «Щуровський»).

В ході реорганізації відбулись більш-менш суттєві перетворення стосовно технічного оснащення ДПРЗ-21?

— Так, безперечно. За останній період було оновлено наш автомобільний парк. Якщо конкретніше, то, приміром, у січні цього року ми отримали сучасну пожежно-рятувальну машину на шасі МАЗ з удосконаленим обладнанням, збільшеною ємністю цистерни до 4 кубометрів води. Це техніка нового покоління, котра відповідає сучасним стандартам. Окрім того, забезпеченість особового складу спеціальним захисним одягом та спорядженням наразі складає 100 відсотків. Разом з тим ми маємо й важку пожежну техніку — скажімо, спецавтомобіль на базі КраЗу, який дозволяє ще з більшою ефективністю виконувати поставлені завдання.

А які б ви окреслили аспекти співпраці з залізничниками?

— Є ряд нормативних документів, що регламентують порядок нашої взаємодії з залізницею в плані ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Як вам добре відомо, ми проводимо спільні навчання, відпрацьовуючи навички оперативного та злагодженого реагування на випадок екстремальних подій.

Пане Віталію, будь ласка, конкретніше про відносини, що вибудувані між Державним пожежно-рятувальним загоном №21 та регіональною філією «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця».

— Тут я хотів би зазначити ось що. Ми контактуємо безпосередньо не з регіональною філією, а  із залізничною воєнізованою охороною, де є пожежна частина і пожежний потяг. І, як вже говорилось, завдяки спільним навчанням ми завжди напоготові. Образно кажучи, тримаємо порох сухим.

Чи могли б ви навести приклади реальних надзвичайних ситуацій, на які виїздили разом із залізничниками?

— З нещодавнього періоду тривожних подій не пригадую, а от раніше, було. Ліквідували пожежу, яка виникла у цеху одного з залізничних структурних підрозділів. Спільними зусиллями ми діяли чітко й оперативно — тож, як кажуть, не залишили вогню жодного шансу. Також можу навести ще один приклад, коли сталось загорання в одній з залізничних будівель, котрі з давніх давен називають казармами. Але й там швидко приборкали полум’я. Звісно ж, такі успішні результати досягаються не самі по собі, вони є запорукою постійних тренувань.

Стосовно взаємодії із залізничниками усе зрозуміло. А от що можна сказати відносно співпраці з місцевою владою?

— Ключовим аспектом наших взаємин є, передусім, той факт, що органи місцевої влади — це невід’ємна ланка системи цивільного захисту населення. На площі, яку займає Лиманська об’єднана територіальна громада, ми проводимо цілеспрямовану роботу щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, а в разі їх виникнення — ліквідацією пожеж, знешкодженням вибухонебезпечних предметів тощо. До речі, хотів би нагадати, що з початку поточного року було ліквідовано 130 пожеж, знешкоджено 11 мінометних мін, 18 артилерійських снарядів та інших боєприпасів, що становили смертельну загрозу для громадян.

Також маю додати, що з боку місцевої влади — і безпосередньо Лиманського міського голови Петра Федоровича Цимідана є чітке розуміння важливості нашої служби і тих завдань, які ми постійно виконуємо. Мер Лиману завжди надає нам підтримку і в плані організації взаємодії  з такими структурними підрозділами, як, скажімо, Центр безпеки громадян. Окрім того, спільними зусиллями з місцевою владою ми реалізуємо комплекс заходів з приведення у належний стан місць масового відпочинку у лісових масивах, поблизу водних об’єктів, усіляко підвищуємо рівень профілактичної роботи, аби вберегти людей від біди. І це лише деякі напрямки співпраці з органами місцевого самоврядування.

Скажіть, будь ласка, пане Віталію, яка з надзвичайних ситуацій за останній час вам запамяталась найбільше? 

— Серед багатьох тривожних подій можна назвати нещодавнє знешкодження авіабомби часів Другої світової війни. Це був німецький боєприпас вагою понад 250 кілограмів, і, звісно ж, пролежавши у землі багато десятиліть, він покрився корозією. Його вилучення та ліквідація потребували особливої обережності, але завдяки високому професіоналізму особового складу це завдання було успішно виконане.

Що ж, дякую вам за інтервю.

Вiтольд Надеждiн

Не пропускайте ни одной новости, подписавшись на наш канал в Telegram  — https://t.me/liman_in_ua