Відлуння події. «Довгожитель» на Привокзальній

359

Днями у Лимані відбувся вельми цікавий захід свій 90-річний ювілей святкував Будинок науки і техніки структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Ця подія не лишилась осторонь уваги багатьох городян і не лише працівників сталевої магістралі. Ще б пак, адже творчі колективи цього культурно-мистецького закладу зазвичай є бажаними гостями на таких урочистих громадських заходах, як, скажімо, День міста, День перемоги над нацизмом та багатьох інших.

А відтак під час ювілейного святкування у глядацькій залі, як то кажуть, яблуку ніде було впасти. Тож наразі є вагомий привід поспілкуватись з директоркою Лиманського Будинку науки і техніки Інною Труш.

Шановна Інно Віталіївно, безумовно, 90-річний ювілей одного з провідних лиманських осередків культури є значущою подією у житті міста. До речі, скільки років ви очолюєте Будинок науки і техніки?

— Цьогоріч вже десять. На цю вкрай відповідальну посаду мене у 2009 році рекомендувала попередня директорка, котра нині є завідувачкою Лиманського краєзнавчого народного музею. Звісно ж, її добре знають у нашому місті та поза його межами. Це Тетяна Павлівна Іваненко — людина доброї душі, чуйна, енергійна, ініціативна. Я ж, зі свого боку, прагну виправдати надане мені велике довір’я. Наскільки це в мене виходить — іншим видніше.

Отже, обєкт культури, про який ми ведемо мову, було збудовано у 1929 році, що вже став далекою історією…

— Авжеж, і до спорудження у рідному місті Палацу залізничників (раніше він мав таку назву) існувала досить сильна, як сказали б зараз, мотивація з боку працівників сталевої магістралі. Історія красномовно свідчить: залізничники дуже прагнули до того, щоб у тодішньому Красному Лимані відкрився такий Палац. Утім, самі знаєте, недостатньо мріяти — треба діяти. І тут я хотіла б зробити наголос ось на чому. У музеї Лиманського локомотивного депо дбайливо зберігається цінний історичний документ. У ньому сказано, що свого часу кожен п’ятий локомотивник, а також працівники Краснолиманського залізничного вузла відпрацювали по п’ять змін на будівництві свого осередку культури — причому, безоплатно. І, як на мене, тут нема нічого дивного: персоналу сталевої магістралі завжди була притаманна висока вмотивованість. Тож належний рівень організації, максимальна відповідальність плюс бажання досягти успіху приводять до бажаного результату.

Є ще таке запитання: чому Будинок науки і техніки прикріплений саме до локомотивного депо Лиману?

— Це окрема історія, але вона новітня, оскільки бере свій початок з 2000-х років. Річ у тім, що за часів, коли транспортну галузь очолював знаменитий Георгій Кірпа, постало актуальне питання збереження культурно-мистецьких закладів у залізничній сфері.

Тоді ж таки одним з системних напрямів роботи творчих колективів Палацу залізничників — як нашого, так і інших стало прагнення бути ближче до виробництва — тобто, до експлуатаційно-ремонтної діяльності залізничних структурних підрозділів. На перший погляд може здатися: яке, мовляв, відношення має художня самодіяльність до перевізного процесу? Але це лише на перший погляд, тому що були започатковані спеціальні заходи, як-то, скажімо, за допомогою цікавих конкурсів популяризувались охорона праці, безпека руху та інші важливі залізничні аспекти.

Ми контактуємо з профільними спеціалістами, отримуємо від них, як зараз прийнято говорити, відповідний контент та надаємо йому оригінальний зміст. Наприклад, між собою можуть змагатись машиністи на краще знання необхідних норм та правил. І коли це відбувається в легкій, невимушеній формі, підвищується мотивація персоналу, набуті знання краще засвоюються.

Утім, пробачте, дещо відволіклась від відповіді на ваше запитання. Наше закріплення за локомотивним депо Лиману, природньо та не було випадковим. На початку 2000-х років цей структурний підрозділ був одним з найпотужніших на залізничному вузлі — хоча й наразі депо не втрачає свої позиції. Тому нас узяло «під своє крило» саме локомотивне депо. Тож, як на мене, було зроблено правильний вибір. До речі, можу додати, що наша наближеність до виробництва стосується не лише локомотивників. Ми можемо проводити необхідні заходи у будь-якому структурному підрозділі регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Тепер зрозуміло, чому цей заклад іменують Будинком науки і техніки. Лише пересічна людина, не знайома з залізничною специфікою, може поставити запитання: «Про яку науку і техніку може йти мова там, де, даруйте, танцюють і співають»? 

— Згодна з вами. У пересічної людини така вивіска може викликати щирий подив. Але коли, скажімо, читачі видання, яке ви представляєте, ознайомляться з цим інтерв’ю, то, звичайно, ж будуть розставлені усі крапки над «і».

Інно Віталіївно, а от будівля культурно-мистецького закладу, який ви очолюєте, і раніше мала теперішній вигляд, знайомий кожному мешканцеві Лиману?

— Можна сказати, що так. Хоча добре відомо те, що під час Другої світової війни цей об’єкт, як і багато інших, дуже постраждав. Тим не менш, у ході відновлення тодішній Палац залізничників набув початкового вигляду — такого ж, який мав за втіленим задумом проектувальників наприкінці 20-х років минулого століття.

До речі, у довоєнний період — тобто, до 1941 року, тут містилась справжня картинна галерея. Потім настали буремні часи: бойові дії, евакуація, окупація, і подальша доля цих полотен невідома. Шкода, але до наших днів вони не збереглись… Історія береже свої таємниці.

Ось, згадала ще один факт, який стосується будівництва у Лимані Палацу залізничників. У 20-і роки на Лиманщині існував і користувався неабиякою популярністю серед мешканців залізничний духовий оркестр. Але ситуація на той момент склалась так, що музикантам ніде було проводити репетиції. Надсилались прохання, клопотання у різні інстанції, аби в Лимані був збудований Палац культури — це теж слугувало досить мотивуючим стимулом для виділення фінансування та початку будівельних робіт.

Тож у хорошому розумінні цих слів ми «маємо те що маємо» — і Будинок науки і техніки Лиманського локомотивного депо, і духовий оркестр, який існує стільки ж, скільки і наш культурно-мистецький заклад. А відтак він є естафетою поколінь, перевіреною часом. Окрім духового оркестру, глядачів радують своїми талантами ансамбль народних інструментів, зразковий ансамбль танцю «Забава», народний вокальний колектив «Співучі серця» та народний ансамбль пісні «Світанок».

Що ж, щиро вдячний вам за цікаве та змістовне інтервю.

 Вiтольд Надеждiн