Загадкова перлина Лиманської сторони

220

Продолжаем публикацию работ, присланных на наш литературный конкурс. Приятно, что участие принимают не только жители Лиманщины, а и представители других областей Украины, которые тоже влюблены в наш край.

Чи доводилося вам коли-небудь бачити здивовані очі людини, котра, вдивляючись у пейзажні фото, не може розгадати застиглої на папері загадки: зелені кущі й розквітлі трави над ковдрою білого снігу в яскравий сонячний день… Як?.. Чому?.. Де?.. У голові виринають вже й призабуті слова та мотив пісні «…замість тебе в саду раптом сніг… наче сум… білий сніг на зеленому листі…».

Той здивований погляд ще і ще раз вдивляється у світлину: справді сніг, білий сніг, але не на зеленому листі, а, скоріше, зелене листя якось раптом на білому снігу…

Та годі вже інтриги, розгадка – проста і зовсім поруч: крейдяні гори над змієвидними вигинами Сіверського Донця, літописної річки-легенди…

В одному з таких вигинів заховалося село з дивною назвою Крива Лука, бо, кажуть, що, повторюючи русло ріки, воно набрало форми чи то стрілецького лука, чи то зайняло своїми хатинками луг із соковитими травами, виплеканими сонцем і напоєними річкою. Щоправда, подейкують, що Крива та Лука не через вигин, а через кривавий колір лугових трав, щедро зрошених кров’ю місцевих захисників, відважних синів краю цього…

І нема більше на карті України схожої за назвою місцини. Є Криве Озеро і Кривий Ріг. Є багато сіл із назвою Лука. Одні з них так само повигиналися берегами річок — то Лука на Сулі у Полтавщині, Лука на Гуйві у Житомирщині, аж цілих три Луки на Дністрі у Прикарпатті та Тернопільському Поділлі. Є Лука вздовж озера на Таращанській землі, і є дві Луки на Львівщині, що не мають поряд ані річок, ані озер. А ще є Криволуччя в далеких Саратовській, Самарській і Тульській областях… Але Крива Лука – єдина!

…А, може, не Крива і не кривава зовсім ця Лука? А, може, й зовсім не Лука? Може, в тих, здавалося б, простих словах захована велика таїна? Може, то так давно люди обжили цю прекрасну землю, що й забули, як і чому вибрали саме таку назву?

Давно-давно все те діялося. Мабуть, ще коли давні греки нинішній Сіверський Донець вважали верхньою течією теперішнього Дону, а тому називали його і Танаїдом, і Танаїсом, і Гіргісом, і Ванаквислю… Чи коли Геродот називав Сіверський Донець Сіргісом, а італійські мандрівники – Таном… А чи вже тоді, коли  давні руси казали про нього: Великий Дон, Донель, Дон, а Донцем називали його притоку, яку зараз знаємо під назвою Уди, і то саме до неї, називаючи Донцем, звертається князь Ігор у славнозвісному «Слові о полку Ігоревім»…

…Кажуть, що українське слова «людина» також несе в собі таку давню інформацію, що всі й забули. Кажуть, що українське «лю» — то LU із загадкової шумерської мови, що означало особу, чоловіка: лу-один/одна – ось і маємо «людина». Кажуть, що ті шумери в своїх міфах згадують назви міст та імена правителів, а слово «правитель» звучить їх мовою «лугаль».

Кажуть, що й українська річка Луганка, і засноване на ній місто Луганськ, то також може бути від того LU – великого або знаного чоловіка, чиї володіння чи землі очолюваного ним роду-племені відмежовувала Луганка, а інший його брат замешкав на березі донецької Луганки, у Луганському…

Чи то ж, часом, не вибрав місце, заховане у вигин русла Сіверський Донець якийсь мужній ЛУ? А що належав він до племені кривів-кривенів-кривичів, то сусідні з ними севери-сіверяни називали його «кривів Лу-г»:  Чоловік-герой із племені кривенів, чи із народу крива. От і пішло в люди «КрИва Луг».

Згодом хтось, ніби, й грамотний, чуючи ту назву запитав: «Та як же так? Якщо Луг, то це – «він», отже, має бути «кривий», а коли вже Крива, значить – «лука», бо «вона». То ж те саме: луг-лука-місцина, укрита травами, в долині річки».  А ті, інші, що вже давно забули, чому їх поселення звалося Крива Луг, згодилися з тим поясненням, і стали називати його Крива Лука: може, не дуже милозвучно, зате грамотно…

А ви пошукайте ту Криву Луку на карті! То справді королівське місце: крейдяні гори ніби навмисне розступилися, аби заховати поселення від чужого ока; Сіверський Донець, наче підковою вигнувся, аби якнайбільше захистити мешканців від несподіваних нападів; поряд – лісові масиви і безліч озер, розкиданих, ніби перлини з розірваного намиста, що утворилися на місці, де колись протікала ріка!..

Приїздіть, подивіться! Ви не зможете не закохатися!

Оксана Дрогомирецька, м. Івано-Франківськ, член НСЖУ та НСКУ, лауреат літературних премій «Крилатий Лев» та «Благовіст»

Орфография авторов присланных произведений сохраняется.